|
Дуже - дуже давно, в одному темному-притемному лісі стояла невеличка хатиночка. В ній жила маленька самотня дівчинка Біляночка. Назвали її так батьки, бо була вона така мила, з білесеньким личком та світлим волоссям. Але дівчина не пам’ятала своїх батьків, бо втратила їх дуже давно.
І ось одного ранку вона вирішила піти шукати щасливої долі.
Біляночка йшла п’ять днів і п’ять ночей. Йшла вона, йшла і натрапила на чарівний камінь, на якому було три надписи: „вправо підеш - долю назавжди загубиш”, „вліво підеш - життя втратиш”, „прямо підеш - щось незвичайне знайдеш”. Дівчина пішла прямо і зустріла на дорозі чарівне дерево, на якому росли незвичайні плоди. Так захотілося їй скуштувати хоча б один плід, але дерево заговорило жалібним голосом:
- Не їж моїх плодів, дівчино, краще струси їх!
Біляночка доклала багато зусиль, щоб струсити усі плоди, і врешті-решт їй це вдалось. Деревце було дуже вдячне за допомогу, щоб віддячити дівчинці воно простягнуло свою тендітну гілочку з чудовим ароматним плодом. Дівчина подякувала і пішла далі.
Але незабаром вона зустріла стареньку бабусю, яка ледь-ледь йшла вузенькою стежкою. Біляночка запитала:
- Вам допомогти, бабусю?
Та подивилася на прекрасну дівчину і сказала:
- Так, допоможи мені, доню.
І дівчина повела стару до її хатини. А була то зовсім не стара бабуся, а звичайна лісова чаклунка. Запросила вона Біляночку в хатину та й каже:
- Якщо виконаєш моїх три завдання, то дам я чарівного метелика, який допоможе тобі знайти своє щастя.
Дівчина погодилася і залишилася в неї. А через деяким час та їй дала перше завдання - сплести з трави зручні тапці за одну ніч.
Біляночка не спала аж до самісінького ранку, але встигла сплести тапці. Чаклунці робота сподобалась, але надвечір вона загадала друге завдання - зшити з шматків тканини гарну сукню. І знову не спить дівчина, все працює. Та ось сукня готова, і Біляночка зраділа, що встигла закінчити її до світанку. Чаклунка відразу ж приміряла сукню і подякувала дівчині. Але й з третім завданням вона не забарилася. І воно було найтяжчим. Потрібно було напекти стільки солодощів, щоб вистачило пригостити усіх лісових мешканців. Та і з цим завданням дівчина впоралася.
На наступний день ворожка витягла з чарівної клітки обіцяного метелика, віддала Біляночці та й сказала:
- Цей метелик не простий, він чарівний. Тримай його в руці, аж поки не прийдеш до прекрасного міста, а потім випусти його і слідкуй, на чиє плече він сяде. Кому сяде на плече, ото й твоя доля.
Дівчина подякувала і пішла собі далі.
Чи довго вона йшла, чи ні, ніхто не знає, та дійшла вона до прекрасного міста. Розкрила вона долоню, як казала їй ворожка, та почала пильнувати, на чиє плече сяде чарівний метелик. Довго кружляв він над головами багатьох людей і, нарешті, сів на плече старому негарному чоловікові. Перелякалася Біляночка, що це її доля, але все ж таки пішла за тим старим. Дійшла вона до чудового палацу, постукала в двері і попросилась увійти. Дівчина була така голодна, що перш за все вона попросила їсти, але заплатити їй було нічим і вона запропонувала свою допомогу. Головна служниця погодилася на її прохання, тому що в домі не вистачало прислуги.
- Ти будеш носити їжу господареві, - сказала вона Біляночці.
І та звичайно погодилася.
Вранці дівчина взяла тацю з їжею і понесла в кімнату свого господаря. В кімнаті вона зустріла того бридкого старого, на плече якого сів метелик. Так служила вона в цьому домі майже рік.
Та якось, прокинувшись вранці, вона виглянула у вікно і побачила ту саму лісову чаклунку, яка дала їй метелика. Біляночка вибігла на подвір’я і привіталася з нею. А та їй і каже:
- Старий, якому ти служиш, - це прекрасний молодий принц, але колись, дуже давно, він розгнівив мою старшу сестру і вона за те перетворила його на бридкого старого. Лише ти зможеш йому допомогти, якщо він небайдужий тобі.
Але як допомогти принцу чаклунка не сказала.
Минув ще деякий час, а дівчина все ж працювала у тому палаці, тому що, дійсно, той чоловік був їй небайдужий.
І ось, якось увійшла вона в кімнату і побачила в очах старого стільки болю, що вона не витримала і заплакала. Декілька її теплих сльозин впали на долоні старого і через якусь мить він обернувся на прекрасного принца. Він міцно обійняв Біляночку і подякував їй за звільнення.
За весь цей час, що дівчина працювала, він дуже полюбив її і відразу ж запропонував їй свою руку і серце.
Через кілька днів відсвяткували весілля, і подружжя жило в любові ще довгі-довгі роки.
Шостак Ольга.
| 
